![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
olga_kulajЦей пост краще читати після " Чернігівщина. Еко-стежка по-європейськи".
Міжрічинський ландшафтний парк має статус регіонального. Його площа більше 100 тис. гектарів. А от озеро Святе площею 70 га всередині нього - це гідрологічна пам"ятка природи загальнодержавного значення. Для України воно унікальне, подібні є в сибірській тайзі, в Білорусі і країнах Балтії.
По обіді ми під"їхали від села Отрохи до с. Рудня. Далі треба пройти лісом хвилин з десять. А оскільки десять пар чобіт (бахіл) нести одному буде важкувато, то їх роздають тим, хто піде на болото в першу зміну, назад понесуть ті, що в другу.
1. Роздачаслонів бахіл. Настрій у всіх "в предвкушении".
2. Я вже казала, що наш гід, директор Міжрічінського парку, Сагайдак Андрій Васильович, настільки цікаво розповідав про ці місця, що слухаєш, і ще хочеться.
Ось дорогою він звернув нашу увагу на сосну Банкса. Відрізняється від звичної для нас не лише коротшою хвоєю, а й тим, що розсівається лише після низових пожеж, тобто, шишки розкриваються при високій температурі.
3. А це що? Раніше я подумала б, що кабан трохи порився. Як він рився - фото в попередньому пості. А тут - під тоненькою сосенкою косуля влаштовувала собі спальню
4. От ми й біля озера Святого, яке не стільки озеро, скільки болото. Взули бахіли, прив"язали їх до пояса. Взяли попередньо заготовлені палиці. Прослухали короткий інструктаж...
Колись ми сім"єю були в Закарпатті біля с. Синяк, і ходили в гори на Синє озеро, яке теж виявилось маленьким болотом. Ми тоді по трясовині не наважились пройти більше двох-трьох метрів, понюхали те озеро, що смерділо сірководнем, і пішли назад.
Тут неприємних запахів немає.
5. Нормальна така стежечка. На перший погляд.
6. Але вже на самому початку маршруту нашому гіду довелось стати по коліно в воду, щоб допомогти жінкам. (Я в даному випадку не жінка, я - гірський турист, пройшла сама. :))
До речі, компанія підібралась хороша - чоловіки поводились по-джентельменськи, діти (а це були дівчатка) не капризували, (справжні екстремалки), жіночки не нили, навіть ті, для яких такий екстрім був невеличким шоком :).
7.
8. Чвяк-чвяк по торфовищу.
9.Ого, шугонули! Ну, жіночка доросла сама вибереться, а дівчинці наш гід домомагає не загубити бахіли.
Я потім зрозуміла, чому я лише двічі шугонула, вже біля самого плеса озера, та й то, не глибше, ніж по щиколотку.
Ділюсь досвідом, чому так :1. Моя невелика вага. 2. З самого початку зрозуміла, що краще ставати в кущ або під самісінький стовбур деревця. 3. (головне) Досвід ходіння по горах, коли треба думати над кожним кроком, особливо часто це доводилось робити в Кордільєра Пребетіка (Іспанія). Та й в Альпах трохи було... Без такого досвіду люди йдуть, як звикли, тому і втомились, деякі потім і піт витирали. А в мене лише трохи ноги нагрілись. Ще б ходила і ходила.
10. Скільки в цій екскурсії я дізналась нового для себе! А скільки побачила вперше! Ось журавлина (рос. клюква). В природі раніше не бачила . Можливо, десь в Карпатах і зустрічала, але не знала, що то таке.
11. І навіть скуштувала з десяток торішніх ягід. Журавлина має природний антибіотик, тому не псується. Заготовлену зберігають в холодній воді.
12. А красиво ж як!
13. Ну хто ж міг подумати, що тут буде таке болото? :)
14. Агов! Хто там відстав?
15. Ще зі школи пам"ятаю про комахоїдну рослину росичку (рос. росянка), і картинка в підручнику була. Але й не здогадувалась, що вона така крихітна. Теж бачу вперше. Комара вона не з"їсть, лише маленьку мошку.
16. Але вдалось мені знайти й більшу, близько 5 см заввишки. Красуня.
17. Озираюсь назад. Не слабо ми вже пройшли, але ще не фініш.
17. Мох сфагнум має бактерицидні властивості, а отже, вода з таких боліт придатна для пиття.
18.Мої танці на трясовині. Придивилась, побачила на відео, що від моїх рухів і дерева гойдаються.
Відео 23 сек.
Посилання на YouTube
19. І ось водне плесо озера. Тут навіть пара лебедів є, але ми їх не бачили.
20. А це чоловічі танці біля озера, тут вже "по-взрослому". Відео 25 сек.
Посилання на YouTube
21. Йдемо назад. Трапилось осине гніздо, але оса не захотіла позувати, переповзла на задній фасад своєї хати.
22. Розумію, що "крок вправо, крок вліво...", але акуратненько ступнула на два метри вліво, бо зацікавила омела на берізці.
23. Ці берези замокли в 2013 році, коли були рекордні снігопади і тут довго стояла вода. Але вже підростають їм на зміну молоденькі. Андрій Васильович сказав, що таке трапляється приблизно раз на 30 років.
24. Ну краса ж!
25. От і вибрались. А тут вже вогнище чекає. Доки по болоту гуляє й танцює друга група, ми гріємось, розповідаємо, в кого в житті який був екстрім (а тут знайшлися споріднені душі - ходуни по Карпатах), дівчинка сушить штани... Вона таки впала на попу. В другій групі дитина шугонула, мало не набравши води в бахіли, але сушитись не довелось. Так що, в обох будуть веселі спогади.
І я погрілась, бо таки погодка була... Холодна (близько 9-10 градусів), похмура і сира. Зате ніхто не дзижчав і не кусався.
26. А ці два фото вже не в болоті, а неподалік від вогнища, в лісі.
27. Крокодильчик місцевий, поліський.
І болото буває прекрасним! Особливо, коли комарів ще немає. А відчуття екстріму нагадало Словенський Рай в Словаччині
Міжрічинський ландшафтний парк має статус регіонального. Його площа більше 100 тис. гектарів. А от озеро Святе площею 70 га всередині нього - це гідрологічна пам"ятка природи загальнодержавного значення. Для України воно унікальне, подібні є в сибірській тайзі, в Білорусі і країнах Балтії.
По обіді ми під"їхали від села Отрохи до с. Рудня. Далі треба пройти лісом хвилин з десять. А оскільки десять пар чобіт (бахіл) нести одному буде важкувато, то їх роздають тим, хто піде на болото в першу зміну, назад понесуть ті, що в другу.
1. Роздача
2. Я вже казала, що наш гід, директор Міжрічінського парку, Сагайдак Андрій Васильович, настільки цікаво розповідав про ці місця, що слухаєш, і ще хочеться.
Ось дорогою він звернув нашу увагу на сосну Банкса. Відрізняється від звичної для нас не лише коротшою хвоєю, а й тим, що розсівається лише після низових пожеж, тобто, шишки розкриваються при високій температурі.
3. А це що? Раніше я подумала б, що кабан трохи порився. Як він рився - фото в попередньому пості. А тут - під тоненькою сосенкою косуля влаштовувала собі спальню
4. От ми й біля озера Святого, яке не стільки озеро, скільки болото. Взули бахіли, прив"язали їх до пояса. Взяли попередньо заготовлені палиці. Прослухали короткий інструктаж...
Колись ми сім"єю були в Закарпатті біля с. Синяк, і ходили в гори на Синє озеро, яке теж виявилось маленьким болотом. Ми тоді по трясовині не наважились пройти більше двох-трьох метрів, понюхали те озеро, що смерділо сірководнем, і пішли назад.
Тут неприємних запахів немає.
5. Нормальна така стежечка. На перший погляд.
6. Але вже на самому початку маршруту нашому гіду довелось стати по коліно в воду, щоб допомогти жінкам. (Я в даному випадку не жінка, я - гірський турист, пройшла сама. :))
До речі, компанія підібралась хороша - чоловіки поводились по-джентельменськи, діти (а це були дівчатка) не капризували, (справжні екстремалки), жіночки не нили, навіть ті, для яких такий екстрім був невеличким шоком :).
7.
8. Чвяк-чвяк по торфовищу.
9.Ого, шугонули! Ну, жіночка доросла сама вибереться, а дівчинці наш гід домомагає не загубити бахіли.
Я потім зрозуміла, чому я лише двічі шугонула, вже біля самого плеса озера, та й то, не глибше, ніж по щиколотку.
Ділюсь досвідом, чому так :1. Моя невелика вага. 2. З самого початку зрозуміла, що краще ставати в кущ або під самісінький стовбур деревця. 3. (головне) Досвід ходіння по горах, коли треба думати над кожним кроком, особливо часто це доводилось робити в Кордільєра Пребетіка (Іспанія). Та й в Альпах трохи було... Без такого досвіду люди йдуть, як звикли, тому і втомились, деякі потім і піт витирали. А в мене лише трохи ноги нагрілись. Ще б ходила і ходила.
10. Скільки в цій екскурсії я дізналась нового для себе! А скільки побачила вперше! Ось журавлина (рос. клюква). В природі раніше не бачила . Можливо, десь в Карпатах і зустрічала, але не знала, що то таке.
11. І навіть скуштувала з десяток торішніх ягід. Журавлина має природний антибіотик, тому не псується. Заготовлену зберігають в холодній воді.
12. А красиво ж як!
13. Ну хто ж міг подумати, що тут буде таке болото? :)
14. Агов! Хто там відстав?
15. Ще зі школи пам"ятаю про комахоїдну рослину росичку (рос. росянка), і картинка в підручнику була. Але й не здогадувалась, що вона така крихітна. Теж бачу вперше. Комара вона не з"їсть, лише маленьку мошку.
16. Але вдалось мені знайти й більшу, близько 5 см заввишки. Красуня.
17. Озираюсь назад. Не слабо ми вже пройшли, але ще не фініш.
17. Мох сфагнум має бактерицидні властивості, а отже, вода з таких боліт придатна для пиття.
18.Мої танці на трясовині. Придивилась, побачила на відео, що від моїх рухів і дерева гойдаються.
Відео 23 сек.
Посилання на YouTube
19. І ось водне плесо озера. Тут навіть пара лебедів є, але ми їх не бачили.
20. А це чоловічі танці біля озера, тут вже "по-взрослому". Відео 25 сек.
Посилання на YouTube
21. Йдемо назад. Трапилось осине гніздо, але оса не захотіла позувати, переповзла на задній фасад своєї хати.
22. Розумію, що "крок вправо, крок вліво...", але акуратненько ступнула на два метри вліво, бо зацікавила омела на берізці.
23. Ці берези замокли в 2013 році, коли були рекордні снігопади і тут довго стояла вода. Але вже підростають їм на зміну молоденькі. Андрій Васильович сказав, що таке трапляється приблизно раз на 30 років.
24. Ну краса ж!
25. От і вибрались. А тут вже вогнище чекає. Доки по болоту гуляє й танцює друга група, ми гріємось, розповідаємо, в кого в житті який був екстрім (а тут знайшлися споріднені душі - ходуни по Карпатах), дівчинка сушить штани... Вона таки впала на попу. В другій групі дитина шугонула, мало не набравши води в бахіли, але сушитись не довелось. Так що, в обох будуть веселі спогади.
І я погрілась, бо таки погодка була... Холодна (близько 9-10 градусів), похмура і сира. Зате ніхто не дзижчав і не кусався.
26. А ці два фото вже не в болоті, а неподалік від вогнища, в лісі.
27. Крокодильчик місцевий, поліський.
І болото буває прекрасним! Особливо, коли комарів ще немає. А відчуття екстріму нагадало Словенський Рай в Словаччині