olga_kulaj: (Карпати 2007)
В нашій родині про голод 1933 року не розповідали. Чи то забулося за давністю, чи то він Ізюмського району Харківської області так не торкнувся, як, наприклад, Черкащини чи Вінничини. А може, тому, що мій дідусь працював у райцентрі на заводі, а не в колгоспі, як бабуся, і можливо, якусь пайку приносив...
Запитати вже нема в кого. В 1933 році моя бабуся вперше стала мамою, народила сина (він кілька років тому помер), моя мама була другою дитиною з чотирьох.
А от про голод 1946-47 років нерідко згадували і мама, і бабуся, бо дуже врізався він їм в пам"ять, і коли вони нам про це розповідали,  від тої "голодовки сорок сьомого" пройшло всього 18 -20 років.

1. Меморіал у Києві, присвячений пам"яті жерв голодоморів.

Читати далі... )
olga_kulaj: (Карпати 2007)
Багато років тому, ще коли я з цієї пісні у виконанні Аль Бано і Роміни Пауер розуміла лише одне слово Libertà - Свобода, мені чомусь хотілося плакати. Щось в цій пісні таке було...

А в гарячі дні Майдану хтось на ЖЖ запостив переклад на російську цієї прекрасної пісні. От тоді вже я дала волю сльозам.
22 січня минає два роки, як були вбиті перші Герої Майдану.
Вічна пам"ять і слава тим, хто настільки добре розумів, що таке Свобода, що віддав за неї найдорожче - життя.
Слухайте, друзі, і читайте.


Посилання на YouTube

Свобода

Опускается вечер на плечи уходящего человека,
Он унесет в своем сердце тайну за пределы ночи.
Среди домов и церквей женщина ищет того, кого больше нет.
И сколько людей не вернется во имя тебя!

Свобода!
Скольких ты заставила плакать.
Без тебя
Сколько одиночества!
До тех пор,
Пока есть смысл жить,
Я буду жить,
чтобы получить тебя!
Свобода!
Когда поднимется хор голосов,
Он будет петь,
Чтобы получить тебя.

Есть карт-бланш на боль и жизнь людей.
С каждым днем растет цинизм
по отношению к низшим (униженным).
Но рождается солнце в ночи
и в сердцах слабых,
И из молчания прорежется голос,
зовущий тебя, тебя!

Свобода!
Скольких ты заставила плакать.
Без тебя
Сколько одиночества!
До тех пор,
Пока есть смысл жить,
Я буду жить,
чтобы получить тебя!

Свобода!
Больше не будет слез!
Без тебя
Сколько одиночества!
До тех пор,
Пока есть смысл жить,
Я буду жить,
чтобы получить тебя!

Автор перевода — Марина Пиньата
Взято тут: http://it.lyrsense.com/albano_romina_power/liberta

Оригінал тексту тут... )
olga_kulaj: (Карпати 2007)
Вот, нашла у себя в закромах.
Талоны на обувь и пододеяльники - один мне, другой мужу (на год). Оранжевый талон - мне, красный - дочке, здесь - поквартально.


А знаете, почему здесь нет талонов на сахар, муку, масло сливочное и подсолнечное? - Потому, что все съедали.
А почему не отоварены талоны на обувь и постельное белье?
Ответ под катом.
Еще одно фото... )
olga_kulaj: (Карпати 2007)
Сьогодні телефонувала татові. Вітала зі святом. Раніше він мені на це вітання казав: "Та-а, в нас ще нема справжньої незалежності". Зараз такого не сказав. А сказав, що пригадав сьогодні, що перший раз піднімав синьо-жовтий прапор і співав наш гімн в 1940 році.  Я запитала, чи це було в пластовім таборі? Так.
Мій тато народився і до 1944 року жив на Підляшші (зараз - територія Польщі).

Розповів, що він в тому таборі був одним з найменших, йому було 9 років. Табір був не в їхньому селі, а в іншому, назву якого тато забув, і там була маленька річечка. Тато тоді добре плавав, бо його село стояло над Бугом, в чотири роки він тонув, а п"ять вже плавав.  Табір був розташований у дворі школи. Вона мала два поверхи, що було рідкістю для села. В рідному татовому селі школа була одноповерхова, дерев"яна. Поруч школи, біля якої розташувався табір,  раніше була українська церква, але поляки її спалили. Тому діти з табору щодня носили землю на те місце, насипали там могилу  й поставили хрест. Жили діти в наметах, плвавали в річці, змагались, співали пісень.
Десь є фото (не пам"ятаю, в мене, чи в сестри), де тато стоїть в черзі до кухні.

Колись я запитувала тата про Волинську трагедію, яку іноді називають Волинською різнею, невже й справді тоді українці першими почали вбивати поляків. Тато відповів, що та різня була в 1943 році, а що творила Армія Крайова в 1939 році, він пам"ятає. Коли після розподілу Польщі між Гітлером і Сталіним туди увійшли совєти, вони побули недовго, тиждень чи два. Потім, до приходу німців, на чотири місяці в них встановилось безвладдя. Вітчим мого тата був архітектором, жив у селі, але працював у Білій Подлясці. Одного разу приїхав звідти шокований - в сусідньому селі жив учитель, сенатор від української громади, поляки його пилкою перерізали навпіл.

В рідному селі мого тата жили самі українці, крім корчмаря-єврея, зятя наших родичів - росіянина, а поляків було двоє - писар і війт. Війт був порядною людиною, а писар - шовініст, українців ненавидів. Міг, ідучи селом в свято,  коли молодь співає, гуляючи,  і почувши українську  пісню,  "затопити  в пику" тому, хто співає, а то й   в "холодну" посадити. Його ненавиділи, і під час безвладдя одинадцять хлопців його впіймали, побили і посадили в ту ж "холодну".
Прийшли німці, його звільнили, він написав донос на хлопців, і всіх одинадцятьох розстріляли. Мотивували тим, що вони комуністи. А насправді в селі не було жодного комуніста.
От так "любили" один одного поляки і українці, але ж цивілізовані народи зуміли примиритись, і зараз поляки наші найкращі друзі.
Я не дуже довіряю ні антиукраїнським, ні проукраїнським історикам, а от старшим людям довіряю, тим більше, рідним.
Розпитуйте тих, хто ще поруч з нами - дідусів, прабабусь, троюрідних тіток, будете знати правду.

А ще хочу сказати тим гарячим хлопцям,

Продовження тут... )
olga_kulaj: (Карпати 2007)
Я була на дачі. Точного часу початку затемнення не знала, але маска зварювальника лежала напоготові.

Оприскувала дерева карбамідом. Подзвонила дочка, сказала, що почалось. Подивилась - точно, і через кілька хвилин всі пташки якось тривожно защебетали (а дача в лісі, і видів пташок багато), а потім майже всі замовкли, де-не-де якийсь горобчик цвірінькне.

І що цікаво- крокуси позакривались, хоч на середньому етапі (від мінімума до максимума) візуально я не помічала, що стало темніше. От коли знову подивилась в маску зварювальника, і був вже максимум затемнення, тоді й надворі були легкі сутінки.

Але коли пік затемнення минув, і процес пішов у зворотньому порядку, пташки зразу розспівались, а крокуси розкрились аж за кілька хвилин до кінця затемнення.

А що ви спостерігали?
olga_kulaj: (Карпати 2007)
Разные годы  мы отмечаем по-разному. В любом случае, для нашей семьи это двойной праздник - мы с мужем познакомились под елочкой в студенческом общежитии в славном городе Полтаве.
Стараемся, чтобы было весело ( не в традиционном понимании).
Здесь расскажу, как мы встречали 2010г. И немножко будет  про 2011г.

Новый год у нас был с карнавалом. Участников – шестеро, мы с мужем, наши дочь и зять, сестра с сыном. Моя сестра разослала нам е-мейлы с приглашением и с «обязаловкой»: от каждого – новогодняя свечка, одно блюдо к общему столу, номер художественной самодеятельности и обязательно – костюм. Два последних пункта – самые трудные, т.к. мой муж никогда не участвовал в самодеятельности и даже мальчиком-зайчиком не был, т.к. в детсад не ходил. Я тоже без энтузиазма, сказала, что могу быть только Бабой Ягой.
И тут осенило!
Read more... )
Друзья, может у кого-то есть идеи новогоднего семейного карнавала, поделитесь. А кому понравились наши идеи – дарим!
А елку мы в этом году ставить не будем, только букет. Елка будет после Победы.

Миру всім нам в Новому році!
olga_kulaj: (Карпати 2007)
Сегодня год от начала Революции достоинства, называемой в начале евромайданом. Вот и вспомнилось.

Летом мы с мужем участвовали в флешмобе "За единство и мир в Украине". Рядом с нами стояла женщина, сын которой попал "под раздачу" на Майдане в ночь на 30 ноября. Она рассказала, что не все беркутовцы были садистами, один ее сына бил, в основном, по рюкзаку на спине, и сын не пострадал. Другой крикнул сыновому другу: "Лезь под машину!" Парень послушался и пролежал там всю бойню.

Это я к тому, что некоторые причитают, что мол, бедный "Беркут", он присягу выполнял, а попробуй не выполни, уволят, а у него ребенок маленький и квартира в кредит... и т.д. и т.п.
А ведь эти парни и присягу выполнили, и остались людьми. Не знаю, стоит ли напоминать, что присяга - на верность НАРОДУ УКРАИНЫ, а не отдельным лицам, даже если они президенты.

И к тому, что некоторые удивляются, как это бывшие "беркута" сейчас воюют за Украину на Донбассе. Вот такие ребята и воюют.
И дай Бог им и народу Украины Победы и Мира!
olga_kulaj: (Карпати 2007)
Когда мои ровесники и люди постарше с ностальгией вспоминают о колбасе по 2,20 руб., я еще как-то могу это понять. Тогда мы были молодыми, и конечно, то что было 30 лет назад, сейчас кажется таким радужным...
Но когда о такой колбасе вспоминают те, кто родился после распада Союза, или незадолго до него, я хочу спросить:
А вы знаете, по сколько часов мы стояли в очередях за этой колбасой?
Отвечу: От полутора до трех часов. Если было за чем стоять. Если было, когда стоять.

В начале восьмидесятых в дефиците была не только колбаса. Поэтому на многих предприятиях раз в неделю продавали продуктовые наборы. У нас на работе их называли "пакеты". "О! Пакеты привезли!", "Что сегодня в пакетах?"
В пакетах была пачка (200г) масла, килограмм вареной колбасы, пачка чая, если индийский - большое счастье, сгущенное молоко, мог быть майонез и горошек (особенно перед праздником) и курица сорта "синяя птица". Могло быть 200-300г. сыра.
Иногда была утка или мясо, такое, как изредка появлялось в магазинах, т.е. применно половина костей. Масло могло быть "бутербродное", с жирностью 62%, а если повезет, то "крестьянское", 68%.
Курица выдавалась отдельно, без упаковки. Ну, работая в конторе (по-современному, в офисе), кусочек бумаги найти можно было, но если вам посчастливилось купить "синюю птицу" в гастрономе, то кроме чека, другой упаковки не было. Так, взяв ее с помощью чека за лапы, и несли по городу.

Изредка, 1-2 раза в год в пакетах были крышки для консервирования. Крышки -это вообще мистика. Вся страна консервировала, но за 34 года жизни в СССР я НИ РАЗУ не видела их в магазинах. Крышка стоила 3 коп, т.е. упаковка всего 1,50 руб., но эта упаковка была прекрасным подарком родным или "презентом" нужным людям, т.е. мелкой взяткой. Крышки не покупали, их "доставали".
Такие проблемы, возможно, незнакомы были жителям столиц, Москвы и Киева. Когда мой муж побывал впервые в командировке в Москве, то привез целый чемодан апельсин, (для себя,  для коллег и друзей), и даже ! бананы. Тогда мы впервые их попробовали. В Киеве, на Крещатике, был даже магазин "Сыры", там их было штук десять  видов, а может и больше.
Из Киева моя сестра-студентка привозила нам сосиски. И наша 6-летняя дочь сочинила стишок: "Приехала Наташа, сосиски привезла. И все мы закричали: "Ура! Ура! Ура!"

Ваши дети сейчас кричат "Ура!" сосискам?

А теперь вернемся к диктатуре пролетариата. В начале 80-х мы с мужем были молодыми инженерами-строителями.
Дальше - здесь... и как бонус - старый советский анекдот )

Profile

olga_kulaj: (Default)
olga_kulaj

September 2017

S M T W T F S
     12
34 56789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 25th, 2017 04:44 pm
Powered by Dreamwidth Studios